Зустріч з Д.Корній

25 листопада 2013 року у приміщенні бібліотеки Університету «Україна» відбулася зустріч з відомою українською письменницею, лауреаткою третьої премії всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова-2010» ДАРОЮ КОРНІЙ.

Зустріч, а точніше – майстер-клас, була організована і проведена кафедрою української та східної філології за активної участі Імідж-центру Університету «Україна».

Майстер-клас Дари Корній проходив в рамках чергового зібрання літературної студії «Горлиця», темою зустрічі була специфіка жанру фентезі в сучасній українській літературі. Під час заходу відбулася презентація нового роману Дари Корній «Зірка для тебе», який вийшов 2013 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля»

Ведучою-модератором зустрічі була доцент кафедри української та східної філології Тетяна БЕЛІМОВА. Вона розповіла про своє знайомство з Дарою Корній:

– Я відвідала Форум видавців у Львові і там познайомилася з Дарою особисто. Це сталося біля стенду «Коронації слова». Тут я дивлюсь, збираються люди, переважно молоді. І вже така черга до Дари, що я не можу навіть слова вставити (сміється – прим. С.П.) Тому, що Дара нині – насправді прочитаний автор, особливо – серед молоді. Вона вміє зацікавити оригінальним сюжетом.

Далі слово взяла ДАРА КОРНІЙ – усміхнена, натхненна.

– Дякую, що читаєте. Я думаю, тут зібралися люди, які читають. Можливо мене не читали, але читають українську літературу і люблять її. Хоч дехто вперто переконує, що української літератури нема, але ви не вірте. Вона насправді є. Ми з Тетяною – її представники. І ми живі. (сміється – прим. С.П.)

Мирослава ЗАМОЙСЬКА – так насправді звуть Дару Корній – розповіла багато цікавих і кумедних історій, які траплялися з нею та героями її творів. Так, під час одної із зустрічей із читачами у звичайній сільській школі діти були щиро здивовані, що перед ними виступить «справжній, живий» письменник, із яким можна поспілкуватися.

Дара Корній дуже легка у спілкуванні. Вона не намагається повчати, вона вчить своїм прикладом.

– Неважливо, що пише людина – жіночу прозу чи фентезі, якщо вона серйозно ставиться до того, що вона робить, то це вже нелегкий жанр.

Довгий час Мирослава була відома як дитяча письменниця. До фентезі прийшла випадково, хоч сама говорить, цитуючи Пауло Коельо, що випадковостей не буває.

– Моя донька Даринка у 15 років захоплювалася фантастикою. Прочитала «Гаррі Поттера». Потім з’явились «Сутінки», які стали хворобливим захопленням моєї дитини.

На всі спроби матері пояснити їй, що така література є насправді чужою, що є література, яка була б цікавішою, дівчина відповіла: «Знаєш яка? Напиши сама!»

– Я задумалася над її словами і зрозуміла, що спробую. Якщо не я, то хто зможе достукатися до моєї дитини?

Нову книгу було вирішено написати у жанрі фентезі. Так з’явився «Гонихмарник». Видавці називали Дару Корній «українською Стефані Майєр», з їх легкої руки це «звання» підхопили і журналісти. Хоч письменниця переконувала, що між нею та Майєр немає нічого спільного, журналісти вперто продовжують їх порівнювати.

– І тоді я зрозуміла, що я мушу йти своїм шляхом, своїми новими книгами повинна доводити, що я – не вона.

Дара Корній дуже серйозно ставиться до всього, що вона робить. Тож фентезі для письменниці – серйозний жанр.

– Розглядаючи «Володаря перснів», ми розуміємо, який матеріал мав перечитати автор, які пласти він мав підняти, щоб вкласти це в канву художнього твору, щоб його читали й перечитували.

Письменниця з розумінням ставиться до різної оцінки своїх книг, вважає, що коли немає однозначної оцінки твору, коли твір не залишає людину байдужою – значить він написаний добре. Тому, що зачіпає такі струни душі, що змушують реагувати – подобається, або не подобається. Повертаючись до складності жанру фентезі, Дара Корній розповіла про те, як писала нові книги:

– Коли мені на голову звалився «Зворотній бік світла», я дев’ять місяців збирала матеріал. Я зрозуміла, що науково непідготовлена, щоб писати про нашу праслов’янську міфологію так, щоб це було доступно і кожен із нас, читаючи, розумів, що це не просто казочка, вигаданий світ. Це цілий світогляд. Я спочатку соромилася звертатись до науковців за допомогою, але зараз я цей бар’єр успішно подолала. Я пишу листи, телефоную, перепитую. Розумію, що мушу це робити, тому що фантастика не є легкий жанр. Щоб вкласти інформацію в обгортку літературного твору, потрібно перечитати багато наукової літератури, що я і стараюся робити. Мені це подобається, тому, що я перебуваю в процесі навчання. Я постійно вчуся.

Письменниця повідала також і про «зворотній» бік своєї творчості – деякі люди досить неоднозначно сприймають її книги:

– Був такий випадок під час мого інтерв’ю в програмі «Книжковий базар» на радіо «Ера». Передзвонив один пан, який сказав, що мене разом з моїми книгами треба спалити привселюдно в Києві на площі, тому, що те, що Ви робите – це негоже, це не подобається церкві. Я його запитала: «Ви хіба своїм дітям казочок не читали? «Колобок», «Рукавичку»? Він – «Так, читав, але ж то казочки, а це роман». Але ж це та сама міфологія! Я розумію, що роман написаний добре, якщо людина повірила в прочитане. Отже, людина не залишилася байдужою.

Після виходу роману «Тому, що ти є» я отримувала купу листів від прихильників фантастики, молодих людей, студентів. Вони з обуренням сприйняли появу «Тому, що ти є»: «Як Ви могли нас зрадити??? Ми думали, що нарешті отримали свого потужного фантаста, а Ви написали таке! Як Ви могли написати про любов? Та ще й таку плаксиву історію!» Звичайно, я намагалася пояснити, що нічого в мені не змінилося (саме працювала над «Зворотнім боком світла»), що буде новий роман. Коли з’явився «Зворотній бік світла», я почала отримувати листи від прихильників «Тому, що ти є» (сміється – прим. С. П.)вже з протилежним посилом: думали, що я серйозна письменниця, а тут знову скочуюсь до фантастики… Я розумію, що всім не догодиш, але з усміхом сприймаю цю критику, розумію, що рухаюсь в правильному напрямку. Мені подобається писати і для молоді, і для дорослих, які все ж вірять у дива.

Біографія Андруховича

Юрій Андрухович – поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Співредактор часопису тексту і візії “Четвер” (1991 – 1996).

Творчий доробок А. формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют А. відбувся в першій половині 80-х рр., і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від “бурлеск – балаган – буфонада”), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося – від чогось на кшталт “внутрішнього таємного ордена” до “прикладної квазіфілософії життя”. Проте друга поетична збірка А. (“Середмістя”, 1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати натомість третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991, перевидання “Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія” – 1997, 2002), яка волею автора мала б носити підзаголовок “Колекція потвор”.

Поетичне річище А. вичерпується десь наприкінці 1990 р. і завершується друкованими поза збірками циклами “Листи в Україну” (“Четвер”, №4) та “Індія” (“Сучасність”, 1994, №5). Домінантою поетичної картини А. в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”, суттєво занижене тенденцією до примирення “вертикального з горизонтальним”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

З прозових творів А. найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (“Прапор”, 1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. 1991 р. з’являється друком параісторичне оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака” (“Перевал”, №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози А. риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи “Рекреації” (1992, перевидання – 1997 і 1998), “Московіада” (1993, перевидання – 1997 і 2000) та “Перверзія” (1996, пеервидання – 1997, 1999, 2000, 2002) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Перверзії”.

Творчість Костенко

Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентсва Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко!

Ліна Костенко... Її біографія – не тільки must read для дітей, а й обов'язкова для прочитання кожному свідомому українцю. Своїм життям та творчістю геніальна письменниця заслужила титул сумління нашої нації. Вона не скорилася, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, вона не мовчала в складні для України часи.

Утім, після виходу крайньої збірки поезій "Річка Геракліта" в 2011 році Ліна Костенко знову поринула в себе і відтоді не з'являлася на публіці. Зрештою, 19 березня письменниці виповнюється 89 років, тому здоров'я вже не те, щоб брати участь у заходах. Читайте про життя та творчість Ліни Костенко!

Біографія Ліни Костенко

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.  

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.